Це фортифікаційний комплекс, що з’явився разом із появою у місті кляштору та колегіуму ордену єзуїтів до 1617 року. Тоді вінницький староста Валентій-Олександр Калиновський надав ордену свої землі. Стіни із численними бійницями та вежі оточували як єзуїтський, так і домініканський кляштор, що був побудований одразу після єзуїтського. У ХІХ ст. більшість стін і башт було розібрано, і на сьогоднішній день залишилась лише південно-західна башта із ділянкою стіни, підпертою контрфорсами. У різний час у Мурах знаходились такі установи, як казначейство, суд, в’язниця, склади, військова частина, пожежна команда та шпиталь.

Храм належить до римо-католицького згромадження Братів Менших капуцинів (гілки ордену францисканців), яке з’явилось у Вінниці у 1746 році коштом місцевого старости Людвіка Калиновського. Костел був зведений за орденською традицією у скромних формах, його доповнював корпус келій із внутрішнім двориком-клуатром. Капуцини перебували у своєму осередку до 1888 року, коли його закрила царська влада. У радянські часи в храмі містився атеїстичний лекторій, а весь комплекс було сильно перебудовано. У 1990 році вірним латинського обряду віддали костел, і сьогодні йому повернено автентичний вигляд. У храмі знаходиться старий орган, що перед тим грав у колишньому домініканському костелі; великий інтерес у пілігримів викликають і чималі розчищені капуцинські підземелля.

Найдавніша православна церква Вінниці знаходиться неподалік Замкової гори, на кручі над Південним Бугом. Її звів Антон Пустельник у 1746 році. Це яскравий приклад традиційної трибанної тризрубної української дерев’яної сакральної архітектури доби бароко. Цінності їй додає те, що в Україні таких церков, що не зазнали перебудови у ХІХ–ХХ століттях, лишилось не більше десятка. Ошатності пам’ятці додає так зване опасання — відкрита галерея, що оточує храм по периметру. Поруч стоїть чудова дзвіниця. Її перший ярус мурований і укріплений зовні контрфорсами, другий — дерев’яний. Деякі історики припускають, що ця конструкція могла мати і фортифікаційне значення.

—Між вулицею Успенського та Замковою знаходиться місце, де від останньої третини XIV ст. стояв Вінницький замок, зведений князями Коріатовичами. З описів цього укріплення середини XVI ст. ми довідуємось, що був він дерев’яним: два ряди дерев’яних стін, між якими насипали пісок і землю. Така конструкція дозволяла успішно тримати облогу, в тому числі й від ворожої артилерії. Укріплення мало п’ять веж, а на озброєнні перебувало три гармати. Все це не зупинило татар, які у 1580 році здобули та зруйнували замок, після чого тут його вже не відбудовували, а укріплення перенесли на острів Кемпа, де той стояв до кінця XVIII ст.